Ольга зайшла у квартиру подруги, оглянулася навкруги і одразу все зрозуміла! Все було підлаштовано спеціально! Посеред кімнати стояв накритий стіл з різними смаколиками. А за столом, серед гостей сидів незнайомий хлопець років тридцяти! -Ага, все ясно! Для мене значить, – подумала Ольга. Вона привіталася і зайшла на кухню. -Я ж тебе просила, – строго сказала Ольга подрузі Наталі. -Він прийшов із Катею та Денисом. У мене нічого й на думці не було, – божилася та. -Ага, аякже, – Ольга підійшла до мийки, щоб помити руки. -Присягаюсь тобі. До речі, його Юра звати. Вона нічого не відповіла. Витерла руки рушником. Настрій був зіпсований. -У пакеті – салат із помідорами та моцарелою. Давай, що ще там принести? – запитала Ольга. -Зараз дівчаток покличу, – Наталя явно була рада, що Ольга не влаштувала їй сварку. На годиннику було дев’ять вечора. По телевізору, як завжди на Новий рік, йшов якийсь концерт. Тихо грала музика, миготіли різнокольоровими вогнями гірлянди. Начебто радіти треба, але гарний настрій кудись зник.
Ольга вже й лік втратила тому, скільки разів подружки намагалися її засватати. І щоразу вони вдавали, що все вийшло не спеціально. До десятої години всі сіли за стіл. Зголоднілі чоловіки наминали домашні варенички. Випили по ігристому, потім ще – і ось уже розмови, жарти та смішки злилися в загальний гамір. Юра був трохи кумедним, і Ользі він зовсім не сподобався. Втім, і сама вона була не красуня – русяве волосся до плечей, щупленька, зростом трохи вище середнього. Очі тільки були гарні – великі, сірі й чисті, як лісове джерело. Гості активно наминали закуски, а Ользі зовсім розхотілося їсти. Трохи менше аніж через годину настане Новий рік. Вона згадала, як у дитинстві любила це свято. І куди ж потім пішло відчуття дива? Вона стрепенулася, коли раптом хтось торкнувся її плеча. Ну звичайно ж – Юрко хоче запросити її на танець. Ольга знехотя встала з-за столу. Нові туфлі тисли. Вона поклала Юрі руки на плечі і з незворушним обличчям повільно рухалась у такт музиці. Юрко відчайдушно намагався її розвеселити, але все закінчилося тим, що Ольга раптом сказала, що їй недобре і сіла за стіл. Чоловіки вийшли на балкон, а Ольга сиділа на дивані, накинувши на плечі запропоновану Наталею кофту. -Ти чого така кисла? – запитала та.
-Просто не дуже добре почуваюся. -Він тобі не сподобався, правда? -Навіщо ви це робите? – Ольга обернулася до неї. -Ми просто хотіли, щоб тобі не було нудно. Ольга нічого не сказала у відповідь, тільки багатозначно ворухнула бровою. За п’ять дванадцята вони відкрили ігристе і почали чекати звук годинника. -Будь ласка, – загадала бажання Ольга. – Будь ласка, хай хоч щось зміниться на краще цього року. Небо розквітло розсипом феєрверків. З вулиці пролунали крики: -З Новим роком! Гості знову пішли танцювати. Юрко пожвавішав, став розкутішим і видавав танці на загальне захоплення. Ольга приєдналася до танцювального гурту, але надовго її не вистачило. -Вийду подихати, – повідомила вона і вискочила на сходовий майданчик. Чорна щілина між сходовими прольотами здавалася бездонною. -Коли я був маленьким, то теж дуже не любив висоти, – почула вона за спиною. – Мені навіть снилося таке всяке. Ольга випросталась і обернулася. Юрко стояв, тримаючи в руках свою куртку. -Я подумав, що тобі буде холодно. -Та не треба було, – відповіла Ольга, але все ж таки дозволила йому накинути куртку на свої плечі. -Ми, мабуть, обоє почуваємося не в своїй тарілці, – зауважив він. -Мені здалося, що тобі весело. Юра мовчки глянув на неї згори донизу.
-Ти ж розумієш, про що я, – говорив його погляд. З квартири долинали голосні голоси та сміх. -Ходімо гуляти? – несподівано запропонував Юрко. -Що? – не одразу зрозуміла Ольга. -Прогуляємось по вулиці? Там зараз гарно. -Не хочеться, – збиралася сказати вона, але натомість чомусь відповіла: -Давай. Ішов м’який сніг, один за одним злітали в небо феєрверки. Ольга стояла, піднявши вгору голову, і дивилася на квітучі у висоті химерні візерунки, виткані з міріад різнокольорових вогників. Юрко зліпив сніжок, підкинув на долоні. -Бачила колись північне сяйво? -Ні, – Ольга повернулася до нього. – А ти? -Бачив, пару разів. Ми з Денисом в одному класі вчилися. А після школи ми вирішив з’їздити на заробтки в Норвегію, грошей на квартиру заробити. Я там і жив… -А тут ти тоді, як опинився? -Приїхав до батьків у гості. Денис мене побачив, покликав зустрічати разом Новий рік. -Я, мабуть, не змогла б жити там, де завжди холодно. Юра широко посміхнувся, і навіть його обличчя стало ніби світлішим.
-Там є особлива краса. Якщо північ увійде в твою душу, то вже не відпустить. Стоїш ось так посеред снігової рівнини, над головою – північне сяйво, і таке відчуття, ніби ти опинився на краю галактики. Начебто ти біля витоків нового світу. Неймовірне відчуття. Ольга слухала його уважно, розкривши свої прозорої чистоти сірі очі. -Давай ліпити сніговика, – раптом сказав Юрко. -Що? – вона закліпала віями. -Сніговика ліпити. Вмієш? -Ти ж це не серйозно, так? – подумала Ольга. Але через кілька хвилин уже катала наввипередки з Юрою снігові кулі, а через десять хвилин заливисто сміялася, бо сніг потрапляв у рукави і голова сніговика весь час з’їжджала набік. Вони не придумали, де взяти відерце, щоб одягнути сніговику на маківку, тому з гілочок зробили йому зачіску. Вигляд у сніговика вийшов веселим, що ще більше розвеселило Ольгу. Вона розім’яла в руках трохи снігу і приліпила сніговику ніс – великий і круглий. -Змерзла? – Юрко глянув на її руки. – Ходімо до мене, напою тебе гарячим чаєм. Помітивши її погляд, він швидко додав: -Я ж у батьків живу, ти забула? Іти було недалеко – лише кілька кварталів.
Підійшовши до дверей чужої квартири, Ольга раптом відчула себе ніяково. -Посеред ночі, до незнайомих людей.., – подумала вона. -З Новим роком, мамо, тату, – привітався Юрко і провів її в коридор. – Це Оля. -Як ви вчасно, ми щойно торт поставили, – зраділа мама Юрка. -Давай, знімай куртку, дочко, – сказав його тато і подав Ользі м’які теплі капці. – І вас з Новим роком. Вони сиділи у затишній вітальні за круглим столом, пили чай із полуничним варенням і їли торт із шоколадними цукерками. Батьки Юрка поводилися з Ольгою так, наче знали її все життя. Ні натяків, ні розпитувань, ні багатозначних поглядів. У цій родині було тепло і зручно – як і її ногам у домашніх капцях. Ольга слухала історії і сама їх розповідала. Вона пожвавішала, на щоках заграв рум’янець. Після чаювання вона зголосилася помити посуд і не заперечувала, коли господиня запропонувала їй заночувати. Прокинулася вона годині о восьмій ранку з якимось особливим відчуттям легкості та спокою всередині. Полежала трохи, з насолодою потяглася і пішла вмиватися. Мама Юрка на кухні смажила оладки. -Можна, я допоможу вам? – запитала Ольга. -Звісно. Удвох зручніше.
Коли чоловіки вийшли до сніданку, на столі вже красувалася ціла гора рум’яних оладок. Мама виставила сметану, варення – і знову пішли невимушені розмови про те, про се. -Які приємні люди, – думала Ольга. – Дуже прості та душевні. Та й сам Юрій їй починав все більше подобатися – він виявився добрим, дбайливим і дотепним. Їй подобалося, що він не намагається фліртувати, а поводиться з нею, як зі давньою приятелькою. І вона розслабилася та відчула себе комфортно. Годині о десятій Ольга зібралася йти. Юрко викликав таксі і напросився провести її додому. Ольга тепло попрощалася з його батьками, і вони вийшли надвір. За кілька хвилин під’їхало таксі, а через півгодини вони вже були біля Ольгиного під’їзду. -Сьогодні ти відсипайся, – сказав Юрій перед тим, як вона увійшла всередину. – А завтра запрошую тебе на ковзанку. -Та я на ковзанах жодного разу в житті не стояла, – засміялася Ольга. -І я теж, – усміхнувся він у відповідь… …Десятого січня Ольга написала заяву на звільнення, а ще через три дні вони з Юрою сиділи в яскраво освітленому залі аеропорту і чекали на початок посадки на рейс до столиці Норвегії – Осло. Ольга спала, нахиливши голову Юркові на плече, а він міцно тримав її руку у своїх теплих долонях. Перед очима в Ольги простягалася безмежна біла рівнина, над якою тріпотіло і переливалася холодними вогнями величезне полотнище північного сяйва…